Живі Карпати

З 1 січня 1853 року почав діяти найстаріший природоохоронний документ у Австрійській імперії “Устави про ліси”, що стосувався збереження лісових масивів у Галичині, яка тоді разом з Прикарпаттям належала до цієї імперії.

Вже перший параграф цього історичного документу категорично забороняв зменшувати площу лісів.

Незважаючи на це, протягом ХІХ століття площа лісів Галичини скоротилася на двісті тисяч гектарів.

Це пояснюється недостатнім контролем за вирубкою лісів. Орган, який мав би слідкувати за порядком, знаходився досить далеко, аж у Львові, а створили його тільки у 1872 році.

І тільки коли посилилося значення лісів, для роботи у Галичині призначено спочатку чотири у 1884 році, а далі вісімінспекторів лісів; у Східних Карпатах 1906 року – ще двох лісових інспекторів та 6 урядових повітових лісничих. А в 1904 році введено лісову поліцію.

Та все одно дотриматися першого параграфа “Уставів про ліси” не вдалося, і на початку двадцятого століття нормально вести лісове господарство вдавалося лише на 57 відсотках площі лісів Галичини.

Поруч з охороною лісів, почалися робити також перші спроби охорони окремих тварин і рослин, яким загрожувало зникнення, а також гідних уваги об’єктів живої та мертвої природи. Якщо охорону лісів здійснювали урядові інститути, то охороні природи у різних її проявах велику роль відіграли громадські організації Галичини та окремі цивільні особи.

Першим, хто широко і плідно займався питанням охорони природи, був професор Ягайлонського університету в Кракові зоолог А.Новіцький, який запропонував проект відповідного уставу від 11 липня 1869 року. Але офіційно чиновники Галичини на виконання цього уставу не зробили жодних кроків. І якщо в 1870-1900 роках у Галичині велася якась природоохоронна робота, то лише завдяки енергійності членів фізіографічної Комісії Академії та Татраньського товариства у Кракові і Товариства Природніков імені Коперника у Львові.

На початку ХХ століття було зроблено деякі урядові стягнення. Так, Міністерство освіти у Відні рескриптом від 30 листопада 1903 року доручило зайнятися охороною природи урядовим чиновникам. У відповідь на це Галицьке намісницво у Львові в лютому 1904 року звернулося до установ та приватних осіб Галичини з закликом подавати відомості про гідні уваги і охорони об’єкти природи.

Товариство природніков імені Коперника у Львові направило в намісництво список кількадесятьох об’єктів з Карпат і Поділля, а голова Товариства Рібацкего у Кракові протягом 1906–1913 років у п’ятнадцяти листах подав списки 226 об’єктів природи з цілої Галичини. Але урядові чиновники, отримавши все це, не зробили жодних адміністративних кроків.

Тому вся природоохоронна робота в Галичині у 1906–1914 роках лягла на плечі інтузіастів з Товариства Природніков, які в 1906-1907 роках розробили план природоохоронної діяльності, прийнятий Десятим з’їздом лікарів та природознавців Галичини 22 липня 1907 року. На сторінках журналу “Космос” та”Сілван” систематично почали з’являтися матеріали на природоохоронні теми.

П’ятнадцтого листопада 1910 року з промовою про важливість охорони природи перед послами сейму крайового виступив Ю.Бруніцький. Він висунув вимогу створити в Галичині науку резерваців і парків природи, але до Першої Світової війни у цьому напрямі не було зроблено нічого.

Як уже згадувалося, в питаннях охорони окремих природних об’єктів у Галичині, та й у загальних природоохоронних справах, до 1918 року були зроблені лише перші кроки. Взяти хоча б заходи відносно таких об’єктів, як Чорногора та тисовийліс у Княждворі. Вперше про княждвірський тисовий ліс на урочищі “Сповз” згадав у 1898 році В.Скавт. Відтак у 1900 році про нього писав Я.Ломніцький. Через два роки після того тисовий ліс відвідав Г.Гонсьоровський і з допомогою Товариства Пріродніков домігся того, що його не вирубали у 1913 році. Перед війною тисовий ліс у Княждворі, крім інших дослідників, відвідав В.Шафер і в журналі “Сілван” висловив думку про необхідність створення там резервату.зацікавлення Чорногорою, як об’єктом природи, що підлягає охороні, почалося після 1910 року, коли Міністерство рільництва та державних маєтків доручило Дирекції лісів у Львові виявити об’єкти природи, які в майбутньому можна було б віднести до категорії резерватів. Дирекція лісів почала співпарцювати з зацікавленими товариствами, і за їх дорученням В.Шафер відвідав у 1914 році і до початку війни переглянув частину лісів Ворохтянського лісництва, але остаточного висновку щодо створення на Чорногорі резервату ще не дав.

Лише після відвідин двома високими урядниками з департаменту лісів Міністерства рільництва і державних дібр у Варшаві, Чорногори, листом від 29 жовтня 1921 року згадане міністерство розпорядилося обнести колючим дротом 447 гектарів лісів та полонин Чорногори, чим і було покладено початок створенню резервату.

Тоді ж створено резерват і у Княждворі площею 94,1 гектари. Потім, відповідним розпорядженням, площу резервату на Чорногорі збільшено до 1512 гектарів, причому 907 гектарів віднесено до категорії асолютного резервату. І лише в тридцятих роках почалося справжнє створення на Чорногорі народного парку.

З метою збереження унікальних для України гірських ландшафтів, Рада Народних Комісарів Української РСР у 1940 році постановила організувати в колишній Станіславській області (з 1962 року – Івано-Франківська) державні заповідники “Чорногора” (68 тис. га) та “Горгани” (50 тис. га).

Але подальшій роботі перешкодила війна. Вже 15 березня 1949 року Міністерство лісового господарства СРСР видає наказ, згідно з яким основні площі буково-ялицево-смерекових та смерекових пралісів у верхів’ях Пруту на схилах Говерли, Брескула та Гомула виділяються в цінний лісовий масив майже у чотири тисячі гектарів площе, що, однак, залишається у другій групі лісів.

У 1955 році виконавчий комітет Станіславської обласної ради Народних депутатів трудящих приймає рішення про переведення 13901 гектара лісових масивів Ділятинського лісгоспу у першу групу лісів. Особливо важливу гідрологічну і захисну функцію у районі Чорногори виконували праліси. З метою їх збереження Станіславський облвиконком приймає рішення про виділення цінного масиву Чорногора Говерлянського лісництва Ділятинського лісгоспу в заповідник.

Велику роботу для поліпшення заповідної справи в Карпатах провели Комісія по охороні природи АН СРСР, Московське товариство природодослідників, Центральна лабораторія по охороні природи Міністерства сільського господарства СРСР, а на Україні – Комісія по охороні природи АН УРСР, на базі якої в 1955 році було організовано спеціальну експедицію.

Було обстежено найбільш цінні у природоохоронному відноенні екосистеми Чоногори та інших районів, і на площі 40-50 тисяч гектарів в Чорногорі запропоновано створити центральний масив Карпатського заповідника.

Про поліпшення заповідної справи в Карпатах писали в своїх працях науковці С.М.Стойко у 1957 році та Е.М.Лавренко у 1958 році, а також і інші.

Президія Верховної Ради УРСР у 1967 році створила Державний комітет Ради Міністрів УРСР по охороні природи, який невдовці науково обгрунтував потребу організації на Україні чотирьох державних заповідників, у тому числі і Карпатського. Заповідники були юридично затверджені, в тому числі і Карпатський державний заповідник на площі 12672 гектари.

У 1980 році, згідно Постанови Ради Міністрів УРСР, у Івано-Франківській області створено Карпатський державний природний національний парк на площі 50,3 тисядчі гектарів.