Господарська діяльність людини досить тривалий час була направлена на винищення лісів. Під впливом господарської діяльності проходило зміщення границь лісу та зменшення числа лісових масивів. Сьогодні немає лісів, які б у тій чи іншій формі не піддавалися би непрямому антропогенному впливу, як наприклад, через емісії (перенесення забруднювачів атмосферними потоками). Але на противагу втручанню в природні ліси та суттєвий на них вплив у Східних Карпатах, майже повністю вкритих лісами, глибоко в горах знаходяться ще справжні праліси. На даний час найбільша їх кількість в серед країн центральної та західної Європи виявлена в Карпатському біосферному заповіднику.
Згідно із Всесвітнім Фондом Природи (WWF) і Міжнародним Союзом Охорони Природи (IUCN) до пралісу або первинного лісу відносять такий ліс, який не зазнав жодних змін під впливом людини. Праліси - це лісові екосистеми, що сформувалися спонтанно в процесі еволюції без локального антропогенного впливу, представлені всіма віковими групами з притаманною їм здатністю до самовідновлення, саморегуляції та самозахисту.
На території Карпатського національного природного парку ще збереглися лісові масиви різної площі, в яких ніколи не проводилася заготівля деревини. У лісовій рослинності, складі деревних порід і будові таких масивів сьогодні не помітно жодних слідів людського втручання. Їхня недоступність цивілізації та відсутність придатних для сплаву деревини річок, захистила від рубок і зберегла до наших днів. Велику тут роль відіграв режим заповідності окремих цінних лісостанів ще за часів Польської держави. Але в середині минулого сторіччя за часів радянської влади праліси довкола навколишніх сіл Яремчанської міської Ради та сіл Зелене і Бистрець Верховинського району були пройдені рубками, і, в першу чергу, такого негативного впливу зазнали нижньо- та середньогірні типи лісу. З них найбільше бучини, субучини та суяличини вологих едатопів. Як наслідки такого господарювання маємо сьогодні на значних територіях похідні деревостани, які виявилися швидкоростучими, але нестійкими до пошкоджень шкідниками та ураження хворобами.
На даний час загальна площа пралісів (до яких включені також і квазі-праліси, в природному середовищі яких помітний незначний антропогенний вплив, але за умови що вікова і ценотична структура даного насадження не порушена) близько 605,6 га або 1,2% вкритих лісом земель, більшість цих насаджень знаходяться в заповідній зоні. При цьому за нижню межу віку нами взято 170 років, яка відповідає оптимальній фазі розвитку пралісів (Optimalphase), що відображає сильно зiмкнутий деревостан з високим запасом деревини i доброю середньою життєвiстю дерев. Щодо віку насаджень, особливо високогірних смерекових типів лісу, слід зауважити те, що спостерігається деяка невідповідність натурних даних з матеріалами лісовпорядкування.
На даний час найбільше пралісів виявлено в лісових масивах Говерлянського ПОНДВ - 238,0 га; Високогірному ПОНДВ - 45,4 га; Яремчанського ПОНДВ - 87,0 га; Ямнянського ПОНДВ - 48,5 га; Підліснівського ПОНДВ - 41,1 га; Женецьке ПОНДВ - 112,0 га; Татарівське - 5,0 га; Ворохтянське - 5,6 га; Бистрецьке - 23,0 га. Найбільше з них збереглося в високогірних смерекових типах лісу ( біля 55%); полідомінантних смерекових типах лісу (20%); ялицевих типах лісу (15%); букових типах лісу (5%) та гірськососнових та раритетних соснових (біля 5%).
З метою вивчення динаміки пралісів на території парку закладено 4 постійних пробних площ: ППП №1 Підліснівське ПОНДВ кв.9 вид. 16 площа 1,0 га, вік основного ярусу – 210 років, бонітет – І, тип лісу – волога буково-смерекова суяличина; ППП №3 Яремчанське ПОНДВ кв.16 вид. 4 площа 0,5 га, вік основного ярусу – 200 років, бонітет – І, тип лісу – волога смереково-ялицева субучина; ППП №4 Підліснівське ПОНДВ кв.13 вид 29 площа 1,0 га, вік основного ярусу – 180 років, бонітет – І, тип лісу – волога буково-смерекова суяличина; ППП №38 Говерлянське ПОНДВ кв.19 вид 45 площа 0,5 га, вік основного ярусу – 170 років, бонітет – І, тип лісу – волога чиста сусмеречина. Це ділянки високопродуктивних корінних деревостанів, вік окремих перестійних дерев І ярусу яких сягає 200-250 років, які, насамперед, були підібрані в поширених типах лісу, і які в силу своєї недоступності не зазнали антропогенного впливу в минулому або відмічається дуже незначний вплив господарської діяльності людини без порушення типологічної структури. Деревостани на ППП чітко різновікові. Амплітуда коливань віку дерев складає більше 200 років (40-255). Про різновіковість деревостану свідчить відносно велика участь в загальному запасі товстомірних дерев більше 50 см. Процес відновлення і формування молодого покоління деревостану повторюється приблизно через кожні 60-80 років.
Особливості пралісів в Українських Карпатах чи в інших куточках Європи не завжди можна розпізнати з першого погляду. Але при детальнішому огляді можна відкрити великі відмінності порівняно з господарськими лісами. Між високими стрункими прямостовбурними смереками раптом впадають в очі товсті старі дерева з діаметром 1 м і більше. На стовбурах дерев і гілках ростуть найрізноманітніші гриби – і тільки коли глянеш вгору, видно, що крона дерева вже відмерла. Тут можна побачити і стовбури, зламані на висоті від чотирьох до десяти метрів, в яких дятли продовбали свої дупла. Нарости і напливи на стовбурах вказують на колишні сніголами чи сильні пошкодження морозом. Іноді дорогу перегороджує лежаче дерево, яке, можливо, було вивалене вітром. А коли перетинаєш дещо більшу ділянку одноманітного лісу з одновіковими деревами, то по злегка хвилястій поверхні грунту можна розпізнати сліди від виворотів дерев – наслідок вітровалу, який стався тут багато років назад. Наявність великих, товстих дерев, як і висока частка мертвих дерев і відпаду, є найбільш характерними ознаками пралісів.
У той час як у господарських лісах зрубують дерева у віці 90-150 років – поки їх деревина ще є здоровою і не пошкодженою грибами, у пралісах дерева ростуть до своєї природної вікової межі. У смереки та ялиці ця межа становить 350-400 років. Після відмирання дерева стоять або лежать ще кілька десятків років, поки їхня деревина повністю не розкладеться. Частка стоячої чи лежачої мертвої деревини в пралісах у 10-20 разів вища, ніж у господарських лісах.
Природне поновлення появляється в пралісах на малих площах. Вирішальне значення при цьому відіграє світловий фактор. Тільки там де величезні старі дерева відмирають і вивалються на землю вітром, на поверхню грунту проникає достатньо світла і молоді деревця можуть успішно рости. Іноді вітер вивалює одночасно невелику групу з 3-4 шт 1-метрових дерев в діаметрі. Тоді є можливість для появи і росту таких порід, як явір, горобина, осика, які є більш світлолюбивими ніж смерека. Смерека добре проростає і на трухлявих стовбурах повалених дерев. Там вона знаходить багато поживних речовин і вологості для свого росту і не відчуває конкуренції збоку інших видів деревних порід. Через це іноді старші смереки стоять ніби на ходулях, тому що їхні корені спочатку росли довкола стовбура поваленого дерева, який потім поступово розклався.
Праліси мають для природи, а також і для людини, неоціненне значення. У зв’язку з тим, що в пралісах відбуваються процеси старіння і розпаду, а також природні стихійні явища, то в них формується різноманітна структура і умови існування, які мають важливе значення для певних видів рослинного і тваринного світу. Комахи і гриби, які для свого розвитку потребують мертвої деревини і тому стали рідкісними в господарських лісах, знаходять у пралісах сприятливі умови для свого існування. Праліси служать надзвичайно цінним мірилом для оцінки впливу різних форм господарювання на ліси, а також для дослідження зміни довкілля і клімату.
