LOGOGlobal top100 badge

 

dscn6174dscn6174Працівники вимірювальної лабораторії аналітичного контролю і моніторингу виготовили виставковий експонат фондової колекції грунтів на території Карпатського НПП. Виставка розміщена в Екотуристичному візит-центрі і демонструє відвідувачам парку найпоширеніші типи грунтів: бурі-гірсько лісові (81%), гірсько-підзолисті(8%), гірсько-лугові (7%) та дернові(4%). Хоча всього на території парку зустрічається 26 різновидів грунту. Ростуть на них ялицеві, смерекові і букові ліси. У межах хвойно-широколистяних лісів переважають світло-бурі грунти, а вище, в межах смерекових насаджень – темно-бурі.

Бурі гірсько-лісові грунти або буроземи мають буре, поступово слабше з глибиною забарвлення, профіль не має ознак диференціації по елювіальномо-ілювіальному типу і ознак постійного або періодичного перезволоження. Важливою їх особливістю є підвищена щебенюватість верхньої частини профілю. Цей горизонт відіграє роль «захисного панцера», який запобігає інтенсивному змиву і знищенню грунту у період танення снігу і випадання інтенсивних опадів, обумовлює сприятливий водно-повітряний режим, служить джерелом біологічно важливих елементів (фосфору, кальцію, магнію, калію), чим підтримується його висока родючість.

Гірсько-підзолисті грунти відрізняються від попередніх чітко вираженою диференціацією профілю на елювіальний (освітлений, пластичний) і ілювіальний (щільний, горіхоподібний) горизонти. Зустрічаються ці грунти у межах всього гірсько-лісового поясу, але приурочені до вирівняних елементів рельєфу – терас рік, довгих делювіальних шлейфів, рівних гірських ділянок, складених давньоалювіальними, делювіальними або елювіальними відкладами важкого (глинистого) гранулометричного складу, які мають низьку водопроникність. Стік поверхневих вод (дощових і талих снігових) тут утруднений, грунти зазнають постійного перезволоження і оглеюються.

Дерново-буроземні і лучно-буроземні грунти. Поширені у всіх вертикальних поясах гірської зони, здебільшого на безлісих ділянках (на виположених гірських схилах, терасах гірських річок, що використовуються під природні кормові угіддя. Дернові-буроземні грунти відрізняються від бурих лісових наявністю дернового темнувато-бурого або навіть темно-сірого з бурим відтінком горизонту, завтовшки 20-30 см. Нижче залягає перехідний сіро-бурий горизонт завглибшки 60-80 см з горіхуватою структурою, який поступово переходить в елювій корінних порід (пісковиків, флішу).

Вище 1500 м над рівнем моря сформувалась гірсько-лучна зона. Вершини гір і хребтів на цих висотах часто ”бронюються” дуже щільними денудаційно стійкими шарами флішу. Тому рельєф тут більш спокійний, часто зустрічаються майже рівнинні простори, на яких поширені гірські луки. Цей безлісний гірський пояс носить назву ”полонини”. Дерновий ґрунтоутворюючий процес, суттєво вплинув на грунти, основні риси яких сфомувалися раніше під наметом лісу. Назва ”гірсько-лучні-буроземні грунти ” найбільш повно передає їх генетичну природу. Нижня частина профілю гірсько-лучно-буроземного грунту ідентична бурим лісовим.